|
|
|
ПУБЛИКАЦИИ
Интервью с Алексеем Александровым "ЕР. ДЖЕЙ ОРКЕСТРА: польоти увi снi i наяву" на сайте Александра Евтушенко:
Про що мовчить Людина Дощу
В кожному мабуть, мiстi є свої тамтешнi символи - не лише будiвлi та монументи, а й явища, постатi тощо. Кожен такий культурний осередок породжує також "власних" музикантiв та групи, бодай одну, стиль яких залежить, звiсно, вiд мiсцевого духу та швидкостi вiтру. Er.J.Orchestra - найстильнiша київська група, її музика в основi своїй не має стилю або напрямку (розлоге поняття world music нiчого не пояснить). Напрямок - виключно той, яким рухаються музиканти. Вона, їхня музика, як некваплива прогулянка старим Києвом у компанiї доброго i розумного приятеля, з яким не грiх i помовчати. Er.J.Orchestra - це окрема специфiчна спiльнота, невеличке культурне явище. Складається з таких собi хiпових вуйок (власне, зараз у нас це, мабуть, єдинi справжнi хiппi). Багато ви знаєте груп, у яких iнодi одночасно грають 12 чоловiк, до того ж улюблений звукорежисер (Аркадiй Вихорєв) та фаховий "вiзуалiзатор" (Олександр Дiрдовський), який робить щоб було красиво, вважаються незамiнними учасниками гурту. Взагалi стати учасником цiєї спiльноти не так i важко - йди до залу, слухай, намагайся зрозумiти, про що вони грають (i не обов'язково будь таким же). Оркестр має дивну рису: на їхнi концерти навiть без реклами набивається повний зал. iнша рiч - стати учасником процесу на сценi. Це надзвичайно важко. Це окремий "спосiб iснування" i треба бути спорiдненим з ним. Якщо нi, яким би класним музикант не був, вiн не приживеться. Втiм iснує i зворотнiй процес. Нещодавно двое з колишнiх учасникiв повернулися до групи через десять рокiв. i записали альбом своїх старих тем - шкода була просто викинути їх на смiтник iсторiї. Таким чином 'On the Hill Again' став своєрiдною подорожжю в минуле, але вже з сьогоднiшньою свiдомiстю. Йтиметься лише про одну особу - лiдера, композитора, пiанiста та виконавця на iнших iнструментах. Чому? Щоб краще зрозумiти якесь явище, слiд спробувати розiбратися хоча б з однiєю його складовою. У традицiйний спосiб до цього колективу, пардон, i пiдходити годi... Спроба iнтроспективного аналiзу героя (вiдсебеньки) Якось мiй друг пiд час нашої прогулянки мiстом вказав на бородатого дядька з довгим волоссям, який прямував назустрiч, i сказав, що це Олексiй Александров - лiдер дуже класної групи Er.Jazz. Вiдтодi в центрi мiста цього чоловiка я бачив так часто, що уявити важко. Вiн знову йшов назустрiч. Завжди сам. Так-так, променад у самотностi - один з найкращих вигаданих людством способiв вiдпочити i подумати. Людина, котру твiй погляд безпомилково вихоплює з натовпу. Вiн для мене з часом став такою собi Людиною Дощу. Нi-нi, нiчого спiльного з тим чарiвним генiальним придурком з фiльму. Александров - справжнiй Рейнмен: його постать нагадує про те, що буває в свiтi дощ, i що скоро прийде осiнь... i всiм буде самотньо i незатишно, i лише поодинокi рейнмени кайфуватимуть, щулячись пiд рiдкими краплями та зiгрiваючись кавою з коньяком. Мене все бiльше починає турбувати не те, що я не уявляю Олексiя Александрова та його групу без Києва, а те що не уявляю Києва без нього. Адже i окрема людина може бути одним з тих явищ, за якi ти любиш своє мiсто. i менi дедалi цiкавiше, про що Александров мовчить. Про що вiн не мовчить "Так, я дуже люблю Київ. Що поробиш. i Ярославiв Вал, i Золотi Ворота, i Андрiївський Узвiз, куди я, щоправда, майже перестав ходити. Пам'ятаю часи, коли вiн мав iнший не те щоб вигляд, а внутрiшнiй змiст. Але гадаю, що насправдi важливо не те, де ти перебуваєш. Географiя навряд чи щось може суттєво змiнити в душi людини." Мiсто вас якось пiдпитує? "Останнiм часом набагато менше. Менше, нiж рокiв десять тому, як не парадоксально. i нiби мiсто стає красивiшим та бiльш доглянутим..." Ага, i Майдан Незалежностi... "Майдан Незалежностi це ганьба Києва. Мiг би вилити зараз потоки жовчi. Але не хочу. Хай це лишається на совiстi тих, хто там задовольняв свої амбiцiї, i тих, хто вiдмивав на цьому грошi. Адже це нi для кого не секрет. Лише вони там думають, що ми йолопи, i нам можна фiгню на вуха вiшати. Вже не можна - але цей факт, на жаль, нiчого поки не змiнює... Кажу взагалi про комерцiалiзацiю життя, котра верещить та пре звiдусiль. i ми вже звикли, наше око не так гостро реагує. Це повсякденний контекст, в якому ми знаходимося. Київ у якомусь, може зовнiшньому, планi втратив колишню загадковiсть i мiстичнiсть. Вона ще проявляється вночi, коли певнi деталi приховує темрява i лишаються самi силуети. Я певен, що життя або хоча б елементарна справедливiсть розвитку змiте все це наносне та бидляче. Кого тiльки не перемолотило це мiсто, не пережувало та виплюнуло... Прошу зауважити, це не старече кректання. Ранiше було багато гидоти. i жити було нелегко - перш за все в тiй домiнуючiй сiростi та убогостi, що нав'язувалася життям. Але, що цiкаво, iснувала бiльша сила протидiї. Зараз, менi здається, значна частина того прошарку, який ми називаємо iнтелiгенцiєю, не протидiє, їй простiше знятися з якоря i кудись гайнути. У них в цьому сенсi сьогоднi бiльший вибiр. Але, боюся, окрiм якогось спокiйного життя, вони там бiльше нiчогiсiнько не знаходять. А тут тим часом оскаженiлий жлоб усе пiдминає. Тому я намагаюся зазирнути за другий-третiй плани, де щось глибоко заховане, i витягнути його. Може, зi своєї пам'ятi, якихось вiдчуттiв прожитих рокiв. Адже я про Київ завжди писав, i це нiкуди не подiлося." ... И все, что ты совершаешь и делаешь, о философ, должно быть медом, если ты философ, о философ!.. Про що вiн грає Чомусь хочеться сподiватися, що оркестр Er.Jazz з'явився на бiлий свiт 13 рокiв тому не як протидiя чомусь. Виникав стихiйно (о'кей - спонтанно, природно): цi тодi вже дорослi вуйки "за ЗО" почали грати просто тому, що вiдчули - час грати. i якщо в одних була непогана музична освiта, то не меншiй кiлькостi майбутнiх учасникiв легендарної нинi групи довелося самим оволодiвати iнструментами. Та, що тут такого? Не бiльше, нiж опанування ще одним виражальним засобом. Взагалi, складається враження, що для Олексiя та декотрих учасникiв Er.J.Orchestra все одно, яким чином себе виражати - аби одвiчна "творча сверблячка" мала вихiд. Аби було майстерно. Аби було по-справжньому. "Може, на старостi, коли випишуся та вимузикуюся, вiдчую , шо треба писати картини, - каже вiн - Хотiлося б багато чого зробити Але життя - дуже обмежена штука. Я все ж не титан доби Вiдродження, яким вдавалося сполучати в собi масу знань та вмiння. А одне натхнення без iншого мало чого варте". Александров взагалi 13 рокiв тому був працiвником бiблiотеки i займався лiтераторством. Так тепер i живе - то прозу пише, то музику. Важко сказати, що це за лiтература, адже видається вона приблизно з такою ж швидкiстю, як i музика Er.J.Orchestra. А фрагментарнi враження - не найкращий радник, коли йдеться про вкрай поетичну прозу з ухилом у фiлософiю. Власну фiлософiю, навiть власноруч створений свiт - медитативний та споглядальний. Вiдомо одне - музика Александрова i його проза - як близнята. В темах та назвах композицiй - нерiдко лiтературнi образи та настрої, в рядках - ритми та звучання ерджазiвських медитацiй-iмпровiзацiй. Втiм, не буде подивом, коли комусь музика сподобається бiльше: вона за своєю природою частiше буває наївною i фiлософською, по-молодечому романтичною i водночас - на мiцних iдейних ногах; лiтература - набагато рiдше. Але якщо захочете вiдчути вербалiзований звук Er.J.Orchestra, звернiться саме до прози Александрова. Про що вiн мовчить Er.J.Orchestra - формацiя абсолютно непрактична, паталогiчно непристосована, позбавлена елементарної здiбностi постояти за себе у боротьбi з буденнiстю. Один мiй друзяка якось висунув теорiю, що до таких людей, як Александров, вiд народження слiд приставляти нежиттєвого спонсора, адже, мовляв, такi люди у своїх вишукуваннях можуть остаточно дуба врiзати. Картина, звiсно, надто перебiльшена, але невеличка кiлькiсть спонсорiв, що з'являлися час вiд часу в групи, аж нiяк не завадили. Але i не так тi спонсори й допомогли, адже щось все не стануть схожими ерджазiвцi на зiрок. Скажiмо, за московське перевидання свого першого альбому "Габрiелiус", який нинi можна знайти i в Штатах, i навiть в Японiї, вони вiд фiрми Boheme так нiчого i не отримали. i не отримають. Свiй новий диск Александров з друзями продає сам на виступах. Звiсно ж, безглуздо обходитися без напрацьованих схем продажу компактiв, але їм так зручнiше та доречнiше. Зрештою, бiзнес - не їхня музикантська справа. Чи не так? Заспокоює одне: Er.J.Orchestra нiколи не припинить iснування через якiсь там фiнансовi негаразди. Чому? А тому, що на перший альбом вони назбирали грошей у друзiв. Тому, що Александров ходить мiстом виключно пiшки, бо так вiн любить. Нарештi тому, що ця група, як вже говорилося, виникла спонтанно i природно, тож зникнути може так само природним шляхом. Лише один цей висновок, скажу чесно, вартий того, аби вiдтарабанити цiлий матерiал, в якому практично нi про що конкретно не йдеться. До того ж, ймовiрнiше за все, одного прекрасного дня до свiтлої справи процвiтання групи долучить свої зусилля i "елементарна справедливiсть розвитку"... "Коли я пишу чи граю, мене найменше турбує питання популярностi. Не хочу кокетувати. Я не заперечую популярнiсть як таку i грошi як такi (хто вам сказав, що Александров має бути голодним, аби не змiнитися на гiрше!?). Але якби це стало першочерговим у творчостi, вона б перестала бути творчiстю. Все, що ми робимо, ми робимо в значнiй мiрi для себе. Будь-яка творчiсть, даруй за банальнiсть, - це пошук гармонiї. Перш за все, в самому собi. Це спосiб збагнути себе та оточуючий свiт. Коли ми просто кажемо: 'центр свiту - це там, де я стою', то - порожнi слова. Коли ти приходиш до нього творчим шляхом, вже розумiєш, що воно значить. У порiвняннi з цим процесом будь-яка слава i будь-якi грошi насправдi мало чого вартi."
Усi цитати росiйською - шматочки з книга
|
|
|
(c) Алексей Александров
|
|